Відгуки
Мене звати Олександра Чиркова. Я з міста Бердянськ, що наразі в окупації. Розповім і я свою історію.
Все почалося 24-го лютого о 5 ранку. Ми прокинулись від того, що наша квартира трусилась від прильотів ракет. Першим, що я зробила – кинулась до дочки і почала закривати її своїм тілом. Ми не думаючи почали збирати валізи, тому що не знали що може статись згодом. Пишу це і не можу стримати сліз.
Читати далі
Ми взяли всього 2 валізи. Ми не думали, що більше не повернемось в нашу затишну квартирку. Мій чоловік відвіз нас до польского кордону і наказав залишити країну Це був дуже складний для нас період. Так ми з дочкою прожили в Польші майже 4 місяці.
Нам дуже поталанило, адже нас прихистила неймовірна людина Сильвія. Зараз вона для нас як рідна людина. Я почала працювати косметологом в салоні. Але ми жили в маленькому селі, і щоб мені доїхати до роботи потрібно було 40 хв їхати на авто до станції (благо мені це авто давала Сильвія), а потім сідати на електричку і ще годину їхати до міста. Так і жили потихеньку.
Я згодом була така виснажена, що вирішила повернутись в Україну, адже вважала, що на рідній землі буде легше. Ми поїхали з дочкою на західну Україну до наших родичів. Перший час я була дуже щаслива. Я не була вдома, але відчуття що ти живеш в своїй країні неперевершені.
Ситуація з кожним днем була все тяжче. Кожного дня і ночі ми здригалися від звуків сирен, почали попереджати людей, що зима буде дуже тяжкою. Було дуже страшно, особливо за життя своєї дитини. Я почала думати, що потрібно їхати……
Якось читаючи коментарі в якійсь групі в Фейсбуці натрапила на коментар від жіночки, котра говорила що її дочка буде їхати до Америки від організації «American Service in Ukraine”. Мене це дуже зацікавило. Одразу ж загуглила все. Знайшла всю інформацію про Асвара (це генеральний директор цієї організації), передивилась всі відео де він виступав, закликаючи спонсорів допомогти українцям. Інтуїція мені одразу підказала, що це хороша людина. І не підвела мене
Після чого я зв‘язалась з Софією і все пішло-поїхало. Я ні на хвилинку не сумнівалась в цих людях, адже вони все так професійно робили. Звичайно ж все було безкоштовно. По прильоту в Міннеаполіс нас зустрів сам генеральний директор. Потім нагодував та привіз в дуже затишний будиночок. Упродовж всього часу підтримував та допомагав у всіх процесах.
Я вважаю, що нам дуже поталанило, що ми познайомились з такою дивовижною людиною. Я бажаю йому і всій його команді процвітати та бути дуже успішними!
